Як у справі «Львівського арсеналу» намагаються підставити чеського банкіра

Історія про 100 тисяч мін, за які Україна заплатила, але не отримала, голосно прозвучала в українських та європейських ЗМІ. До оборудки причетні чимало людей – чим далі копають журналісти та правоохоронці, тим більше з’являється прізвищ. Проте деякі з них потрапили до списку шахраїв явно випадково – зокрема, чеський банкір Каміль Бабух.

Словацько-балканська оборудка

Коротко нагадаємо суть історії, адже про неї вже чимало писали, і деталі відомі. Восени 2022 року Міністерство оборони уклало контракт про закупівлю 100 тисяч мінометних мін різних калібрів з компанією «Львівський арсенал» на 37 млн. євро – з передоплатою майже 100%. Від Міністерства контракт підписав тодішній т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики Олександр Лієв, від «Арсеналу» — колишній депутат Юрій Збітнєв. Куратором цієї угоди був колишній чиновник «Укроборонпрому» Олександр Хорошаєв.
За кілька місяців до укладення угоди з Міноборони — у серпні 2022-го — «Львівський арсенал» уклав контракт зі словацькою компанією Sevotech, яка 20 років працює на ринку озброєнь. Після укладання контракту з Міноборони частину коштів було перераховано на словацьку компанію Sevotech, яка своєю чергою перерахувала їх на хорватську WDG Promet.
Як вдалося з’ясувати журналістам «Громадського», які присвятили цій темі кілька сюжетів, все це – фірми-проклади, а не виробники чи постачальники зброї. Так чи інакше, а міни до України так і не потрапили.

У цій оборудці є кілька головних героїв. Так, WDG Promet належить Матіасу Зубаку – сину відомого торгівця зброєю Звонко Зубака. Загалом на цю фірму було перераховано від України 14 млн євро. Але, схоже, Зубаки не збиралися купувати ніяких мін: згідно з випискою з рахунку, з’ясувалося, що частину цих коштів вони витратили на купівлю порохового заводу Вітезіт у Боснії та Герцоговині.

Можна було б подумати, що вони діяли в межах контракту: на цьому заводі вони й збиралися виготовляти міни, щоб потім поставити їх до України. Але проблема у тому, що ця будівля – це не працююче підприємство. І навіть не те, яке можна швидко підрихтувати і налагодити виробництво. Це просто напіврозвалена споруда, непридатна для використання за призначенням.

«Саме зараз нашій армії потрібні згадані 120-ті міни. У ворога ВПК лише набирає оберти, а у нас періодично виникає снарядний голод. І подібні сценарії цілком можна вважати другим фронтом, бо коли затихає артилерія – першою страждає піхота. Тому корупція – це ворог, який вбиває наших воїнів.
Припустимо, що на початку повномасштабного вторгнення ще могли бути якісь емоційні та недалекоглядних рішень в профільному міністерстві, якими і скористалися недоброчесні ділки. Зараз же все має стати на своє місце. Прийшов час спитати з кожного мародера. Інакше нас не зрозуміє наше суспільство та міжнародні партнери», — відреагував на ситуацію журналіст та співкоординатор ВГО «Стоп корупція» Олександр Ігнатьєв, який захищає Україну в лавах ЗСУ.

27 січня стало відомо, що СБУ викрила чиновників Міноборони та «Львівського арсеналу», запідозривши їх у розкраданні 1,5 млрд. грн на постачанні мін для української армії. Обвинуваченим загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна.

До чого тут Празька кредитна спілка

Якщо український бік цієї історії більш-менш зрозумілий, то у її європейській частині є білі плями. Зокрема, не до кінця зрозумілою залишається роль у цій оборудці ще однієї особи – чеського банкіра, спеціаліста з мистецтва Каміля Бабуха.

Для переказу коштів з України Матіас Зубак використав Празьку кредитну спілку (PDZ), якою керує Бабух. Також його компанія Somecs проводила для Зубаків аналіз та консалтинг щодо придбання деяких активів, зокрема, того ж таки заводу Вітезіт. У ЗМІ стверджували, що Зубак вже тоді планував оборудку і спеціально використав не великий відомий банк, а меншу фінансову структуру. Нібито Зубак і Бабух є бізнес-партнерами, які давно працюють разом.

Втім, Камілю Бабуху є що сказати як про цю історію, так і про Зубаків.

Насамперед чеський банкір заперечує факт, широко оприлюднений у низці ЗМІ, щодо того, ніби вони із Зубаками – давні партнери.

«Зубак-старший звернувся до мене через мого знайомого, хорватського адвоката і клієнта PDZ наприкінці 2020/21 р. Це були суто робочі стосунки зі Звонко Зубаком. Якщо я маю справу з клієнтом по бізнесу, він не є моїм другом або партнером. Мій підхід до цього клієнта був коректним і зазвичай доброзичливим, але не тому, що я «крав» із ними, як намагаються навіяти незрозумілі проросійські інтернет-джерела, а тому, що, крім усього іншого, я багато чого про нього не знав», — зазначає Каміль Бабух.

Він стверджує, що WDG Promet сам зняв кошти з рахунку, причому не для того, щоб закупити міни для України, а щоб придбати непрацюючий боснійський завод. І оскільки компанія Бабуха Somecs проводила аналіз інвестиційної привабливості цього активу, він одразу зрозумів, що це – грубо кажучи, мотлох. Тому після того, як Зубак зняв кошти з рахунку, Бабух повідомив фінрегулятору Чехії про цю транзакцію як підозрілу. Іншими словами, він прямим текстом звинуватив хорватську компанію у тому, що вона витратила українські гроші на купівлю «Вітезіту».

Чи міг Бабух зашкодити Зубакам зняти кошти, які були використані за нецільовим призначенням? Це питання викличе подив у будь-кого, хто хоч раз стикався з банківськими установами. Чи може банк не видати вам ваші ж гроші? Так, якщо, наприклад, кошти були заморожені рішенням суду в межах кримінального провадження. Але в цьому випадку нічого подібного не було. Єдине, що міг зробити Каміль Бабух – повідомити відповідним органам про свої підозри. Що він, власне, і зробив, як тільки стало зрозуміло, що Зубак має свої, далеко незаконні плани подальшого розпорядження з цими коштами.

«Єдина можливість для грошової інституції втрутитися в транзакції ґрунтується на тому, що грошова інституція має право знати (радити) і повідомляти (якщо є підозри). Але навіть це не дає йому повноважень і можливостей ефективно зупинити, наприклад, зняття готівки (не враховуючи можливих перешкод у вигляді годинника, які нічого не вирішують і водночас не знімають потенційної відповідальності за шкоду). Для цього існують інші, державні органи з функціоналом», — зазначає Каміль Бабух.

Згодом, остаточно переконавшись, що має справу з шахраєм, Бабух доклав зусиль, щоб Зубаки не змогли відкрити рахунки в інших банках Чехії і сприяв тому, щоб рахунки WDG Promet, вже відкриті у країні, були заблоковані. Як і українські кошти, на які Зубак купив «Вітезіт» замість того, щоб витратити їх на закупівлю мін для України.

По суті, єдине, чим можна дорікнути Камілю Бабуху, що він не одразу розгледів у цій угоді ознаки шахрайства, а в самих Зубаках – нечистих на руку ділків. А коли оприлюднив свої підозри, вони спробували перекласти всю відповідальність на нього, звинувативши у крадіжці цих коштів.

Російський слід

Ця справа і так викликає обурення, але нещодавно з’ясувалися нові деталі, які роблять її ще огиднішою. Виявилося, що Зубака має багаторічного бізнес-партнера – Петера Перничку, власника компанії Winsley Finance Limited. Це головна компанія всієї групи WDG, що належить Зубакам. Отже, зв’язок між ними очевидний. Крім того, під час розгляду справи про банкрутство Пернички у чеському суді його захищав адвокат WDG Promed – Карл Вітченс. Перничка має міцні і давні зв’язки у москві, які розпочалися ще під час його служби у чеській армії за соціалістичної доби. Згідно з протоколом допиту Пернички у чеському суді, він, відповідаючи на питання, де знаходиться архів його фірми, відповів, що у москві, і що його «російські друзі в разі потреби допоможуть йому дістатися до нього».

Отже, що ми маємо у сухому залишку. Балканські шахраї, пов’язані із російськими фірмами, намагалися вкрасти в Україні 14 млн. євро, використавши їх на власні сумнівні потреби. А коли чеський банкір, який раніше вважав їх порядними клієнтами, спробував перешкодити їм, вони намагаються перекласти на нього всю провину за нібито «крадіжку» коштів.

Для самого Каміля Бабуха це справа не лише власної репутації, яку він має намір захищати всіма доступними способами. Йдеться про інтереси України, які для нього так само важливі. Він має широке коло українських партнерів, у тому числі, пов’язане з культурологічними проектами, бере участь у гуманітарних проектах допомоги Україні і допомагає адаптуватися українському бізнесу у Чехії. І будь-які спроби нашкодити охопленій війною країні, позбавити її так необхідної зброї він сприймає як особисту справу.

«Я вважаю серйозною проблемою потребу російських поплічників дискредитувати Україну як корумповану, знизити її рейтинг в очах Заходу і порушити чесько-українські відносини. Вони не змогли змусити мене замовкнути, вони не змогли змусити мене зробити те, що проросійські бандити хотіли приховати, вони не відбили в мене бажання своїми погрозами давати свідчення», — резюмує Каміль Бабух.

Насправді у цій історії йдеться не лише про долю та репутацію самого пана Бабуха. Справа набагато серйозніша, і це можна побачити по тому, як висвітлюють тему російські ЗМІ, наголошуючи, що однією з ключових осіб цієї оборудки був «відомий політичний діяч Чехії, який прикрив шахрайство, використовуючи своє службове становище». Тобто, просувається наратив, що Чехія не просто ненадійний партнер України, а навмисне вставляє їй палки в колеса. І це абсолютно у дусі «доктрини Герасимова» і його баченні сучасної гібридної війни, коли безпосередньо воєнні дії прирівнюються до економічних, політичних та інформаційних. І медійний фронт – не менш важливий, ніж поле бою.

Хоча насправді саме Чехія – без зайвого галасу, балаканини та звичних бюрократичних зволікань – є флагманом допомоги Україні всі майже два роки великої війни. Йдеться і про військову допомогу, і гуманітарну, і підтримку наших біженців. Саме тому так важливо поставити крапку у цьому конфлікті і несправедливому цькуванні громадянина Чехії, який насправді зробив усе, щоб захистити Україну від балканських шахраїв та вивести їх на чисту воду.

Автор: Мар’ян Ощановський